Перикардит
Перикардит — гостре або хронічне запалення перикарда, яке може бути як самостійною хворобою, так і проявом інших захворювань.
Розрізняють такі клінічні варіанти перикардиту:
1) сухий;
2) ексудативний;
3) констриктивний (злипливий).
Інколи спочатку з'являється сухий перикардит, пізніше — випіт у перикардіальній порожнині, а на завершення відбувається злипання листків перикарда. Спричинити перикардит можуть інфекції (віруси, бактерії, гриби), алергія, інтоксикація, метастази злоякісної пухлини, фізичні фактори. У зв'язку з широким застосуванням антибіотиків бактеріальний перикардит нині трапляється рідше, проте збільшилася кількість хворих на перикардит, що розвивається при системному червоному вовчаку, інфаркті міокарда, уремії, після хірургічних втручань на серці.
Сухий перикардит
Клініка. Захворювання проявляється болем за грудиною з іррадіацією в ліву половину грудної клітки, ліву руку, щоку, плечі. Він підсилюється при кашлі, повороті тулуба. Нерідко хворих турбують біль у м'язах, підвищення температури тіла. Найвірогіднішою ознакою перикардиту є шум тертя перикарда над серцем, який триває від кількох годин до кількох діб, вислуховується у фазі систоли і діастоли. На ЕКГ відзначають зміщення сегмента ST у стандартних і грудних відведеннях, з часом ST знижується до ізолінії і формується від'ємний зубець Т. Досить часто гострий сухий перикардит супроводжується екстрасистолією, миготливою аритмією, іншими розладами ритму серця.
Діагностика сухого перикардиту
Диференціальну діагностику проводять з метою розмежування сухого перикардиту й інфаркту міокарда, гострої розшаровуючої аневризми аорти, тромбоемболії легеневої артерії, сухого плевриту.
Лікування сухого перикардиту
Хронічний ексудативний перикардит
Клініка хронічного ексудативного перикардиту
Межі серця розширюються, тони його глухі. Найвірогідніші для діагностики дані можна одержати за допомогою ехокардіографії (виявляють випіт у порожнині перикарда). Потовщення листків перикарда свідчить про хронічний перебіг запалення. На ЕКГ відзначається зниження вольтажу. При значному накопиченні ексудату розвивається правошлуночкова недостатність.
Лікування хронічного ексудативного перикардиту
Перикардит
Перикардит — гостре або хронічне запалення перикарда, яке може бути як самостійною хворобою, так і проявом інших захворювань.
Розрізняють такі клінічні варіанти перикардиту.
1) сухий;
2) ексудативний;
3) констриктивний (злипливий).
Інколи спочатку з’являється сухий перикардит, пізніше — випіт у перикардіальній порожнині, а на завершення відбувається злипання листків перикарда. Спричинити перикардит можуть інфекції (віруси, бактерії, гриби), алергія, інтоксикація, метастази злоякісної пухлини, фізичні фактори. У зв’язку з широким застосуванням антибіотиків бактеріальний перикардит нині трапляється рідше, проте збільшилася кількість хворих на перикардит, що розвивається при системному червоному вовчаку, інфаркті міокарда, уремії, після хірургічних втручань на серці.
Сухий перикардит
Клініка
Захворювання проявляється болем за грудиною з іррадіацією в ліву половину грудної клітки, ліву руку, щоку, плечі. Він підсилюється при кашлі, повороті тулуба. Нерідко хворих турбують біль у м’язах, підвищення температури тіла. Найвірогіднішою ознакою перикардиту є шум тертя перикарда над серцем, який триває від кількох годин до кількох діб, вислуховується у фазі систоли і діастоли. На ЕКГ відзначають зміщення сегмента ST у стандартних і грудних відведеннях, з часом ST знижується до ізолінії і формується від’ємний зубець Т. Досить часто гострий сухий перикардит супроводжується екстрасистолією, миготливою аритмією, іншими розладами ритму серця.
Діагностика сухого перикардиту
Диференціальну діагностику проводять з метою розмежування сухого перикардиту й інфаркту міокарда, гострої розшаровуючої аневризми аорти, тромбоемболії легеневої артерії, сухого плевриту.
Ексудативний перикардит.
Клініка.
Невелика кількість рідини у перикардіальній порожнині не має клінічних проявів, її можна виявити тільки під час ехокардіографії. Швидке накопичення ексудату утруднює приток крові до серця в фазі діастоли. Зникає шум тертя перикарда. З’являються задишка, тахікардія, ціаноз, набухання шийних вен, збільшення печінки. Розширюються межі серця; тони його глухі, верхівковий поштовх не визначається. При значному накопиченні випоту в перикарді може виникнути тампонада серця з падінням артеріального і значним підвищенням венозного тиску.
Діагностика грунтується на даних рентгенографії, аналізу крові, ехокардіографії, за необхідності — пункції перикарда. При рентгенологічному дослідженні виявляють збільшення розмірів серця з ослабленням його пульсації. При дослідженні крові визначають лейкоцитоз, збільшення ШОЕ. За допомогою ехокардіографії в перикарді виявляють випіт, характер якого залежить від основної хвороби. Так, наприклад, при туберкульозному перикардиті випіт геморагічний, спостерігається туберкульозне ураження інших органів. Гнійний перикардит розвивається на фоні сепсису і супроводиться накопиченням у порожнині перикарда гнійного ексудату. Уремічний перикардит діагностують у термінальній стадії хронічної ниркової недостатності. Метастатичному перикардиту властивий геморагічний ексудат з атиповими клітинами.
Лікування сухого перикардиту
Хворі на гострий сухий або ексудативний перикардит підлягають стаціонарному лікуванню. При вираженому больовому синдромі потрібна термінова госпіталізація, перевозять хворого спеціальним санітарним транспортом. Для зняття болю вводять у вену 2 мл 50 % розчину анальгіну, 1 мл 1 % розчину димедролу або під шкіру 2 мл 2 % розчину промедолу. Ліжковий режим показаний у гострій фазі хвороби. Призначають індометацин, ортофен, вольтарен (по 75-150 мг на добу), ацетилсаліцилову кислоту (по 2-4 г на добу), преднізолон (по 20-40 мг на добу). При туберкульозному і метастатичному перикардиті від застосування плюкокортикоїдів доцільно утримуватися. Хворим з набряковим синдромом призначають фуросемід (по 40-120 мг на добу), гіпотіазид (по 50-100 мг на добу). Тампонада серця є показанням до пункції перикарда з евакуацією випоту. Процедуру проводять обережно, видаляють 150-200 мл ексудату. За наявності в ньому гною через голку в перикард вводять 300 000-500 000 ОД бензилпеніциліну натрієвої солі, призначають курсове лікування антибіотиками. Гнійний перикардит потребує хірургічного лікування (дренування перикарда). Гемодіаліз проводять при уремічному перикардиті.
Хронічний ексудативний перикардит
Хронічний ексудативний перикардит нерідко є наслідком гострого. В разі повільного накопичення ексудату хвороба може перебігати безсимптомно.
Клініка хронічного ексудативного перикардиту
Межі серця розширюються, тони його глухі. Найвірогідніші для діагностики дані можна одержати за допомогою ехокардіографії (виявляють випіт у порожнині перикарда). Потовщення листків перикарда свідчить про хронічний перебіг запалення. На ЕКГ відзначається зниження вольтажу. При значному накопиченні ексудату розвивається правошлуночкова недостатність.
Лікування хронічного ексудативного перикардиту
В умовах стаціонару призначають нестероїдні протизапальні препарати (індометацин, вольтарен, ортсйфен), ацетилсаліцилову кислоту, сечогінні засоби (фуросемід, гіпотіазид, тріампур). В разі появи початкових ознак тампонади серця роблять пункцію перикарда з евакуацією 150-200 мл випоту.
Хронічний констриктивний перикардит
Хронічний констриктивний перикардит розвивається внаслідок організації ексудату і зрощення листків перикарда з відкладанням на них солей кальцію. Частіше хвороба має туберкульозну етіологію, значно рідше її спричинюють інші бактерії, віруси. Іноді хронічний констриктивний перикардит виникає у хворих на уремію, ревматизм, системні захворювання сполучної тканини.
Клініка хронічного констриктивного перикардиту
Захворювання розвивається поступово. Основний його синдром — правошлуночкова недостатність. Хворі скаржаться на задишку, швидку втомлюваність, збільшення живота, посилене серцебиття. При обстеженні у них виявляють тахікардію, миготливу аритмію, збільшення печінки, асцит, набряки на нижніх кінцівках, набухання шийних вен. Межі серця не зміщені, тони його приглушені. У половини хворих спостерігаються парадоксальний пульс і зменшення пульсового тиску.
Діагностика хронічного констриктивного перикардиту
Важливе значення в діагностиці належить рентгенографії. Пульсація серця ослаблена або відсутня, воно нормальних розмірів або навіть зменшене. У 30-60 % осіб відбувається кальцифікація перикарда. На ЕКГ виявляють зниження вольтажу комплексу QRS, у 1/3 хворих спостерігається миготлива аритмія. Діагноз констриктивного перикардиту підтверджується при ехокардіографії. Досить часто помилково діагностують цироз печінки, вади тристулкового клапана.
Лікування хронічного констриктивного перикардиту
Лікування констриктивного перикардиту хірургічне. Операція полягає у видаленні перикарда між діафрагмальними нервами і звільненні вен від фіброзної тканини. При підозрі на туберкульозний перикардит протягом 2 тиж до операції і після операції проводять протитуберкульозну терапію. Для лікування набрякового синдрому в терапевтичному стаціонарі призначають сечогінні засоби.
Онкологічні хвороби
Перикардит гострий та хронічний — лікувальні процедури, лікування терапевтичне та хірургічне, прогноз
Лікування гострого, раптово розвинувся перикардиту починається застосуванням будь-яких нестероїдного протизапального препарату (наприклад, ібупрофену). Цей підхід дозволяє трохи знизити вектор болю і загальмувати запалення перикардиту. Можливо, якщо лікар запідозрить, що перикардит був викликаний бактеріальною інфекцією, то буде призначений антибіотик, а якщо в анамнезі у хворого є грибкове захворювання — протигрибковий препарат.
У тих випадках, коли симптоми перикардиту тривають довше двох тижнів або тільки затихнувши, повторюються знову, протягом декількох місяців, доктора призначають сильнодіючий протизапальний засіб під назвою «Колхицин». Зазвичай цей препарат приймають у поєднанні з ібупрофеном.
Колхицин — високоефективний протизапальний препарат, за допомогою якого є можливість контролювати запальний процес і перешкоджати повторенню нападу перикардиту.
При призначенні високих доз ібупрофену, продиктованих і ліки попереджуючі розлади шлунково-кишкового тракту. Також, в цьому випадку, обов’язковий медичний контроль функціонування нирок і печінки.
У невеликої кількість пацієнтів, після гострого перикардиту, розвивається хронічний перикардит — стан, який попри лікування, зберігається або постійно поновлюється довгі роки. Таким хворим, приймати колхицин, рекомендується постійно. При цьому деякі люди, які страждають хронічним перикардитом, почувають себе добре, і дивуються тому, що лікар призначає такий сильнодіючий препарат. Не варто дивуватися, це правильне рішення і ліки приймати треба.
Ще кілька років тому, медична наука рекомендувала лікарям, у випадках хронічного перикардиту, призначати преднізолон. Але даний підхід не виправдав себе, так як викликав залежність до ліків. Тобто якщо напад перикардиту, один або два рази, зняли за допомогою преднізалона, то в третій раз ніякі інші дії не допоможуть — треба буде знову приймати преднізолон. Крім того, стероїди (до яких і відноситься преднізолон) можуть активувати вихідну вірусну інфекцію, а це дуже погано позначиться на хворому.
лікувальні процедури
Для більшості людей, які страждають перикардитом, лікування ліками цілком достатньо; вони виліковуються або отримують стійку ремісія, живучи нормальним життям.
Але іноді перикардіальної рідини накопичується стільки, що вона починає сильно стискати серце. Щоб запобігти тампонаду серця, лікарі будуть змушені провести пункцію перикарда і таким чином вивести зайву рідину з організму.
Під час проведення пункції перикарда використовується апарат ехокардіографії, за допомогою якого доктор стежить, як голка і катетер проколюють перикард. Буває, що пункція перикарда не приводить до успіху, і рідина злити не вдається — в таких випадках роблять хірургічний надріз і безпосередньо осушують перикардіальна простір.
Деяким пацієнтам, страждаючим констриктивним перикардитом, призначається операція, медична назва якої перикардіотомію. Суть перикардіотомії полягає в тому, щоб видалити частину запаленого перикарда. Іноді перикардіотомії роблять хворим з часто рецидивуючим, дуже болючим перикардитом, але відбувається це вкрай рідко.
Констриктивний перикардит є важкою формою хронічного перикардиту. При цій формі хвороби, запалені стінки перикарда, через розвиток рубцевої тканини, втрачають еластичність. Потовщений нееластичний перикард перешкоджає нормальному розширенню серця в моменти, коли воно наповнюється кров’ю. В результаті цієї патології камери серця недоотримують значну кількість крові, і в той же самий час, недоотриманий кров купірується позаду серця, викликаючи симптоми серцевої недостатності. Як то:
1. Задишку.
2. Набряк нижніх кінцівок, у тому числі і стоп.
Зазвичай ці симптоми частково проходять, якщо призначається правильне лікування. Як правило, констриктивний перикардит лікують сечогінними препаратами (фуросемід, лазикс і т.д.), а при порушенні ритму, призначаються ліки, що регулюють ритм серця.
Якщо медикаментозне лікування не приносить результатів — призначається перикардіотомію.
тампонада серця
При накопиченні надлишку рідини в перикардіальному просторі, розвивається ексудативний перикардит.
